З тих пір хресні ходи з 6 вересня по 11 вересня з Києва до монастиря стали традиційними.
Престольне свято вдалося дуже урочистим, більше тисячі православних молилося на літургії, яку очолили два архієреї: архієпископ Львівський і Галицький Августин та архієпископ Овруцький і Коростенський Віссаріон. Після святої літургії, була відслужена панахида по священномученикам, освячений надкупольний хрест храму. Згодом освятили на храмове свято, в день ікони Казанської Божої Матері, відроджений храм і відслужили Божественну літургію в ньому.

Наближалось храмове свято монастиря – Усікновення глави Іоанна Хрестителя. Готуючись духовно до цієї події, як в давні часи люди вирушили хресним ходом до святого місця. Більше ста чоловік п”ять днів ішли з Києва від храму святителя Михаїла з постійною Ісусовою молитвою, і багато хто вже по дорозі отримав зцілення від тяжких хвороб.

Доповіли владикам: Августину – архієпископу Львівському і Галицькому та Віссаріону – архієпископу Овруцькому і Коростецькому, які родом з цих місць. Архієреї прийняли рішення, на місці мученицької кончини монахів потрібно збудувати храм, адже він тут уже був.
Збудували храм та будинок для братії буквально за два місяці. Будівельники з подивом говорили, що не відчували ніякої втоми, все вдавало без особливих зусиль, і навіть тяжкі поліна здавались дуже легкими.

Багато дивного довелося пережити паломникам разом з о. Романом на місцях, политих кров”ю земних ангелів. Біля джерела відслужили молебень і прийняли рішення встановити великий хрест. Коли його встановлювали, дванадцятьом прихожанам, що пішли на місце спаленого монастиря , явилась церква і монахи, які розмовляли з ними і навіть декого сповідали.

Слава Богу, минули часи гонінь. По милості Божій, по молитвах святих отців, почалось відродження цього святого місця.
Одного разу р. Б. Марія привезла воду в храм свт. Михаїла, одержимі нечистими духами, що опікалися при храмі, попробувавши тієї води почали вести себе неадекватно. О. Роман зрозумів, що це вода незвичайна і вирішив поїхати на джерело разом з прихожанами.

Але хвиля гонінь на християн досягла й цього святого місця. В 30-і роки, на другий день Великодня, на монастир напала більшовицька банда, яка замкнула в церкві ігумена Константина, ігумена Рафаїла з монахами і послушниками, їх катували, намагаючись зламати віру. Всі монахи були звіряче замучені , а майно пограбоване. Щоб це святотатство залишилось в таємниці, бандити спалили церкву і монастир. Але декілька монахів, які в той час знаходились поряд з монастирем, стали свідками цієї трагедії. Вони поховали тіла мучеників біля спаленого храму. На жаль, дізнатися більше про цей монастир та його подвижників дуже важко, оскільки останній зі свідків цих подій, архімандрит Парфеній, відійшов у вічність.

Майже через 70 років знов потягнулись в “ Кипяче” тисячі паломників з різних регіонів. З вірою і молитвою притікають сюди люди, служать молебні, набирають святої води, яка до того ж надзвичайно смачна. Людські серця безпомилково відчувають, що за всіх, хто приходить туди помолитись – молиться Сама Пресвята Богородиця і монахи – мученики, котрих віруючі поминають на заупокійних службах.

Майже через 70 років знов потягнулись в “ Кипяче” тисячі паломників з різних регіонів. З вірою і молитвою притікають сюди люди, служать молебні, набирають святої води, яка до того ж надзвичайно смачна. Людські серця безпомилково відчувають, що за всіх, хто приходить туди помолитись – молиться Сама Пресвята Богородиця і монахи – мученики, котрих віруючі поминають на заупокійних службах.

Майже через 70 років знов потягнулись в “ Кипяче” тисячі паломників з різних регіонів. З вірою і молитвою притікають сюди люди, служать молебні, набирають святої води, яка до того ж надзвичайно смачна. Людські серця безпомилково відчувають, що за всіх, хто приходить туди помолитись – молиться Сама Пресвята Богородиця і монахи – мученики, котрих віруючі поминають на заупокійних службах.

Майже через 70 років знов потягнулись в “ Кипяче” тисячі паломників з різних регіонів. З вірою і молитвою притікають сюди люди, служать молебні, набирають святої води, яка до того ж надзвичайно смачна. Людські серця безпомилково відчувають, що за всіх, хто приходить туди помолитись – молиться Сама Пресвята Богородиця і монахи – мученики, котрих віруючі поминають на заупокійних службах.

Левит 20:6 А душа, що звертається до померлих духів та до чарівників, щоб блудити за ними, то Я зверну Своє лице проти тієї душі, і винищу того з-посеред народу його.
Левит 20:7 ви будете освячуватися, і будьте святі, бо Я Господь, Бог ваш!

Протоієрей Петро з паломниками приїхали в Кипяче

Протоієрей Петро з паломниками по дорозі в Кипяче

Сама Богородиця явилась людям над джерелом, спонукуючи їх збудувати каплицю. Чутки про знамення у “Кипячому” дійшли до Санкт-Петербургу, звідки приїхала Синодальна комісія, щоб на власні очі пересвідчитися в наявності Божого чуда. Після соборної молитви та свідчень від благодатно зцілених, комісія винесла рішення заснувати новий монастир і запровадити чернече життя, наповнити цей край земними ангелами, які і вдень і вночі будуть приносити за людей жертву духовну – молитву.

В 1911 році на цьому місці, по переданню, з’явилась у вогняному сяйві ікона Пресвятої Богородиці двом жінкам. Жінки намагались взяти ікону в руки, але ікона опалила їх. Опіки залишились на тілах на все життя. Жінки згодом прийшли разом зі священиком, який відслужив молебень і з трепетом взяв ікону в руки. Передання свідчить, що це був Казанський образ Божої Матері. На місці явлення ікони забило джерело, вода закипіла, як в Силоамській купелі, тому це місце дістало назву “Кипяче”. Вода мала цілющі властивості. Почерпуючи воду після молитви, умиваючись нею та її споживаючи, хворі виліковувались від багатьох хвороб і навіть сліпоти. Господь по молитвам Пресвятої Богородиці являв великі милості.

Урочище “Кипяче” розташоване на правому березі річки Ірша, в чотирьох кілометрах від селища Чоповичі Малинського району Житомирської області. Надзвичайно мальовнича місцевість, напрочуд гарні зелені ліси. Але крім казкової природи це місце відзначено особливим Божим Промислом, обрано Самою Царицею Небесною.

Паломники за трапезою

Учні недільної школи чекають трапезу