Майже у кожному храмі на честь нашого прибуття грали підвладні лише тутешньому дзвонарю благовісні мелодії. Так сталося і тоді, коли наш Хресний хід завітав ввечері 2 жовтня до Свято-Покровської церкви. Як ведеться, обходимо храм тричі. Біля величної будівлі – хрести, які, здається, впираються у захмарене вечірнє небо над Гостомелем. Нас радо зустрічає отець Петро. Він щиро запрошує прочан до древнього великого мурованого храму, з дерев’яних частин якого зберігся тільки барабан центральної бані.

ЩО РОБИВ ЛИСЕНКО У ГОСТОМЕЛЬСЬКІЙ ЦЕРКВІ?

Поки не розпочалася вечірня служба, встигаю роздивитися архітектуру, внутрішній інтер’єр церкви. Перед тим, як увійти у двері храму, мимоволі пригадую, що Гостомель був козацьким сотенним містечком. Запорозькі козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою. На Запорозькій Січі була церква святої Покрови. Постійний автор «Рабочего слова», краєзнавець Анатолій Зборовський стверджує: «Вперше про неї згадується в історичних джерелах другої половини XVIII ст., коли Гостомель належав до володінь фастівського полковника Семена Палія (Гурка Паливоди). Коштом останнього та його козаків у Гостомельському замку було споруджено церкву». Згодом зі слів отця Петра дізнаюсь, що у церкві жив духовний діяч, митрополит Петро Могила, засновник першої у Східній Європі Лаврської школи, з якої згодом постала Києво-Могилянська академія. Святий Преподобний Феодосій Ігумен Печерський також відвідував ці місця. А ще дізнаюсь, що у цій церкві на початку 70-х рр. XIX ст. засновник української класичної музики – композитор Микола Лисенко записав цикл весільних пісень, що є зразком цього музичного жанру.

ЗЕРНА ДОБРА І ГРІШНЕ НАСІННЯ

Чимало серед тих, хто вирішив здійснити 140-кілометрову подорож, таких, які нічого не просять. Вони втішаються через конкретну участь у благих справах. Щось мені підказує, що звичайних прихильників піших прогулянок серед нас не було. Проте Божа благодать розповсюджується і на них.

Служба, вечірня трапеза, за яку кожний прочанин молитовно дякує отцю Петру та тим, хто з ним прихистив на ніч подорожніх. Трохи згодом ми розмовлятимемо з отцем Петром та отцем Володимиром про те, чи не є дивним для них участь вашого кореспондента у Хресному ході. Як виявляється, обидва душепастирі зовсім не здивовані.

– На сьогодні тенденція світських ЗМІ – усе менше інформувати, усе менше аналізувати події, явища, людські переживання, душевні негаразди. «Жовта» преса в усі часи намагалась усе більше розважати, лякати й маніпулювати. Але сьогодні переживаємо справжній бум, – ділиться власними думками отець Петро. – В мене вже дорослий син, слава Богу, він виріс людиною поміркованою, яка вміє відрізнити зерна добра від грішного насіння. А що ж може чекати у подальшому читачів, яким подавай лише скандали, світські плітки та розпусну літературу? Це не для слов’янської душі.

На думку отця Володимира, в наш незбагнений час саме такі видання, як «Рабочее слово» хочуть виховувати, просвіщати. Тут неприйнятні маніпулювання, експлуатація людських пристрастей для отримання сумнівних доходів, перекручування фактів на догоду якому-небудь редакційному формату, викривлення дійсності, віртуалізація (підміна реальності за використання інформаційно-технічних методів: комп’ютерні ігри – ред.).

– Вашому виданню, на мою думку, варто говорити про реальне життя, при цьому мета повинна бути виховною й просвітительською. Слідкую за газетою залізничників вже не перший рік. Добре, що кореспонденти ставлять перед собою завдання не лише інформувати, але й займатися просвітою.

Так у розмовах про вічне закінчився перший день нашого шляху до Кип’ячого.